Настінним розписом дрогобицької дерев'яної церкви XV - XVII ст. - церкви св. Юра розпис I половина XVII століття називається "Коронувания Богородиці" і розташований на східній стіні над амвоном. Один із оточуючих Богородицю янгелів, внизу праворуч від неї грає на лютні. Сам сюжет був досить розповсюджений у західносвропейському іконописі ще із середньовічних часів. А те, що лютня - найбільш розповсюджений і улюблений струнно - щипковий інструмент у багатьох свропейських країнах епохи Bідроджения, розквіт виконання на якому припадає на кінець XVI - XVII століття, зображено в українській церкві, свідчить про актуальність для музично - інструментальної культури Дрогобича XVII ст. А також це дає, в певній мірі, право ототожнювати нашу галицьку тогочасну музичну культуру із західноєвропейською.

У Європі XVI - XVIICТ. на лютні грали при королівських та княжих дворах музиканти-віртуози і відомі любителі мистецтва, вона звучала в гуртках гуманистів, у всіляких "академіях" XVI ст., в домашньому побуті громадян, на відкритому повітрі, в різних ансамблях, включаючи театральні. Для неї писали нові нові спеціальні твори, перекладали і обробляли все, що подобалося слухачам: популярні пісні й танці, духовну музику визначних композиторів. Відомо, шо лютня користувалася особливою любов'ю в Iталії, Iспани, Hімеччині, Франції, Англії, Польщі. Вона акомпанувала співу, під неї танцювали, на ній виконували великі "концертні" твори. Західноєвропейські малярі того часу зображали лютню в руках молодих чоловіків та жінок, в невеликих ансамблях, в інтимному колі, навіть в руках музикуючих янгелів. Традиції лютневої музики були досить ранніми, ще середньовічними, але спеціальні записи ї, зроблені за особливою системою - лютневі табулатури збереглися лишень з кінця XV ст.

Відомо, що у Львівських архівах зберігаються лютневі та органні табулатури XVI та XVII ст. їх частково розшифрував український композитор М. Скорик і, розписавши на партитуру камерного оркестра, озвучив. У кінці 1970-х ним було записана платівка "Львівська табулатура". Камерний оркестр "Кредо" під керівництвом заслуженого діяча мистецтв, директора Дрогобицького музичного училища ім. В. Барвінського М. Ластовецького у 1996 році успішно й оригінально інтерпретував цю давню музику у Дрогобичі й Трускавці. У XVI ст. найбільш розповсюдженою була шестиструнна лютня, при переході до ХVII ст. кількість струн доходила до восыми. Лютня, що зображена у дрогобицькій церкві має вісім струн, отже це - актуальний для XVII ст. інструмент. Потрібно відзначити, що виконавська манера, тобто те, як тримають інструмент, положення рук музиканта під час виконання на ньому, свідчить на користь сучасних для XVI ст. виконавських вимог. Наприклад, в кінці XV ст., як це зображено на картині Мемлінга, 1480р. лютню тримають низькоопущеною, інструмент використовується переважно як акомпануючий, про що свідчать постановка рук і те, що музикант зображений співаючим. На противагу цьому, дрогобицький янгол - лютнист тримає лютню відповідно до вимог XVII ст. - високо піднісши ліву руку і злегка притиснувши передпліччям правої руки корпус інструмента до тіла. 

До кінця XVI ст. загальний стиль лютневої музики міняється. Зокрема в Iталії він стає віртуозним, концертним; у XVII ст. з'являються переклади поліфонічних - ансамблевих творів для лютні. Судячи з положення пальців правої руки нашого янгола - музиканта, 1 палець зачіпає струну tenor, a 2 i 3 - відповідно sottana - підголосок і сanto - спів та розташування пальців лівої руки на ладах, а також, враховуючи його зосереджений вигляд, лютнист якраз виконує складну інструментальну п'єсу. Протягом XVI ст. у Європі висунулися блискучі творчі фiгури композиторів - лютнистів, серед яких не останне місце займав Войцех Длугорай - біля 1550 - після 1619р. На думку одного з найавторитетніших дослідників старовинної музики в Україні, керівника ансамблю старовинної музики в Україні К. Чечені, Войцех Длугорай походить із Західної України і в своїй творчості застосовував елементи нашого національного мелосу. Отже, солодкозвучна, ніжна і трепетна музика лине від янгола знайомим шляхетним тембром улюбленого інструмента, проникаючи в саму душу, викликаючи захоплення і щире: "Богородице Діво, радуйся...".

Джерело: Музей Дрогобиччина "Дрогобицькі храми Воздвиження та Святого Юра у дослідженнях"